Важко повірити в те, що цьогорічний фестиваль “Jazz in Kiev” проводиться лише вдруге. Хвилююча атмосфера очікування, приємний контингент з його джазовою невимушеністю, приглушене світло в камерній залі Жовтневого палацу і, зрештою, музиканти, імена яких асоціюються із чимось настільки далеким і недосяжним, що сам погляд на них з висоти балкону першого ярусу – неначе пережитий заново казковий сон. Перед концертом провідний джазовий журналіст країни Олексій Коган висловив сподівання на те, що фестиваль стане традиційним. На моє переконання він уже став таким. І не стільки через прекрасну організацію та незмінність місця та часу зустрічі.

Хоча з останнім можна посперечатись, адже в серцях киян та приїжджих, для яких джаз є значно більше, ніж просто музикою, багряно-жовті барви осені стали тепер кружляти в особливому ритмі. Традиційним «Jazz in Kiev» став передусім через склад його учасників. Адже саме в джазі як ні в якому іншому жанрі найважливішу роль грає передача музичного знання «з рук в руки». Таким чином ми не лише насолоджуємось майстерністю музикантів – ми, що не менш важливо, торкаємося самих витоків цього музичного скарбу. На минулорічному фестивалі в образі Авішаі Коена можна було побачити і відчути знамениті пасажі Чік Кореа, класичні ритми Хербі Хенкока, багатоголосся Боббі МакФерріна, за чутливою «подвійною» грою гітариста Чарлі Хантера упізнавалася школа прославленого вчителя-гітариста Джо Сатріані, за Ел Джеро… можна було нікого не вгадувати, бо це – Ел Джеро. Такі виконавці самі є носіями традиційності – разом із ними ми здійснюємо подорож в минуле, щоб насолодитись хвилинами сучасності. Прочитати повністю »

3 декади створення поп- історії.
9 альбомів загального тиражу у 35 мільйонів.
15 top-ten синглів у UK.
Рекорд за наймасовіше відвідування комерційного концерту – понад 196 тис. людей!

І попри такий шалений успіх та блискучий шлях, на офіційному сайті норвезького гурту A-ha від 16 жовтня з’явилось повідомлення про те, що музичний колектив припиняє своє уснування.
Важко сказати, що насправді стало причиною розпаду такого легендарного колективу.Так само,як і важко повірити в те, що офіційних виступів наживо і записів альбомів A-ha більше не робитиме.
Хлопці дякують своїм фанам, і всім, хто так чи інакше сприяв розвиткові гурту. Вони наголошують на тому, що досвід гри в A-ha – це є неймовірно цікава подорож та кар’єра, про яку багато хто мріє і сподівається.
Завдяки такому кроку, що про нього офіційно заявив колектив, учасники гурту матимуть змогу займатись не менш значущими речами у сфері життя, такі як політика, гуманітарна сфера тощо.
“Ми йдемо як гурт, а не як окремі особистості…Зміни завжди важко сприйняти, але саме час йти далі. “ – заявляють A-ha.
І вони йдуть. Останнє фінальне світове турне 2010го року та завершальний концерт 4 грудня в Осло. Квитки вже надійшли у продаж.
Це вже не перший випадок за цей рік, коли хлопці з great-band ‘ів ставлять крапку на музичній кар’єрі. Відносно нещодавно гурт Oasis скасував свій останній виступ у турне, у відповідь на що отримав безутішні розбиті серця фанатів.
Невже ми переживаємо не лише економічну, але й творчу кризу?
Як завжди, люди не переставатимуть питатись про те, скільки ще приємностей і не дуже чекає на слухачів і поціновувачів якісної музики попереду.
Але, погодьтесь, колективу набагато краще піти на хвилі піку та успіху, аніж припинити де-юре своє існування коли де-факто гурт не сприймається як такий, що існує і творить.
У нас залишається немало треків та емоцій у пам’яті. А це набагато яскравіше. Це – те, що ми вже маємо, а не те, що могло б бути. Тому давайте отримувати задоволення від того, що вже є.
Творіть.

У статті використані матеріали :
http://www.a-ha.com/

В цей вівторок, 29 вересня, виповнилося 66 років Жану-Люку Понті, славетному скрипалю, що завдяки відданості своєму першому інструменту здійснив справжню революцію в світі музики.

Батьками Понті були класичні музиканти: батько – скрипаль, мати – піаністка. Пішовши батьковими стопами, Жан-Люк під його пильним керівництвом починає зайняття скрипкою. В 16 років він вступає до Національної паризької консерваторії і через 2 роки закінчує її, отримавши диплом із особливою відзнакою. Після цього успіху юнака запрошують до одного з головних симфонічних оркестрів Франції “Concerts Lamoureux”, де Понті грав впродовж трьох наступних років.

Ще під час своїх виступів в складі оркестру, Понті опановує гру на кларнеті (і знов вчителем був батько), граючи в складі джазового колективу коледжу на всіляких вечірках. Все більший інтерес до джазових мотивів Майлза Девіса та Джона Колтрейна наштовхує його на ідею взяти в руки тенор-саксофон. Проте, невпинний потік креативності, що вів Понті незбагненними музичними стежками, підказав просте і водночас оригінальне рішення – віднайти свою любов до джазу в інструменті дитинства та юності. Понті мав «подвійне» музичне життя – репетиції та концерти з оркестром та гра в паризьких клубах до третьої ночі. «Природно, що я мав зробити вибір, – каже Жан-Люк, – і я обрав джаз». Прочитати повністю »

Днями могилянський Екоклуб “Зелена Хвиля” відсвяткував свій другий день народження. Більшість присутніх не вірили у те, що клубу лише 2 рочки, навіть попри офіційні заяви його членів. Втім, воно й не дивно, адже кількість проектів, яке втілювало в життя це товариство, може бути прикладом і для багатьох старіших організацій.
Прочитати повністю »

29 вересня Театральний Центр Києво-Могилянської Академії запрошував на феєричну виставу “Аз”. Щоправда, самі актори називали це видовище моралітетом на 1 дію. «Аз» вразив глядачів своєю динамікою та колоритним наповненням.

Дуже вдало був переданий задум режисера Андрія Приходька щодо акторського складу у якому брали участь сучасні студенти Могиляки поруч із вже відомим фолькгуртом «Божичі», до речі, диски якого можна було придбати на місці. Прочитати повністю »