Важко повірити в те, що цьогорічний фестиваль “Jazz in Kiev” проводиться лише вдруге. Хвилююча атмосфера очікування, приємний контингент з його джазовою невимушеністю, приглушене світло в камерній залі Жовтневого палацу і, зрештою, музиканти, імена яких асоціюються із чимось настільки далеким і недосяжним, що сам погляд на них з висоти балкону першого ярусу – неначе пережитий заново казковий сон. Перед концертом провідний джазовий журналіст країни Олексій Коган висловив сподівання на те, що фестиваль стане традиційним. На моє переконання він уже став таким. І не стільки через прекрасну організацію та незмінність місця та часу зустрічі.

Хоча з останнім можна посперечатись, адже в серцях киян та приїжджих, для яких джаз є значно більше, ніж просто музикою, багряно-жовті барви осені стали тепер кружляти в особливому ритмі. Традиційним «Jazz in Kiev» став передусім через склад його учасників. Адже саме в джазі як ні в якому іншому жанрі найважливішу роль грає передача музичного знання «з рук в руки». Таким чином ми не лише насолоджуємось майстерністю музикантів – ми, що не менш важливо, торкаємося самих витоків цього музичного скарбу. На минулорічному фестивалі в образі Авішаі Коена можна було побачити і відчути знамениті пасажі Чік Кореа, класичні ритми Хербі Хенкока, багатоголосся Боббі МакФерріна, за чутливою «подвійною» грою гітариста Чарлі Хантера упізнавалася школа прославленого вчителя-гітариста Джо Сатріані, за Ел Джеро… можна було нікого не вгадувати, бо це – Ел Джеро. Такі виконавці самі є носіями традиційності – разом із ними ми здійснюємо подорож в минуле, щоб насолодитись хвилинами сучасності.

От і 16 жовтня, у п’ятницю ввечері, вмостившись на своєму місці, я застиг у передчутті незвичайного. Фестиваль відкривав польський колектив Bester Quartet. Присутність у грі команди оригінальних єврейських мотивів клезмер задала особливий тон цьому фестивальному дню. Акордеон (часом навіть два), контрабас, скрипка, кларнет та перкусії переплелися між собою найдивовижнішим чином. Кожен інструмент, окрім виконання своєї головної функції грав ще кілька неповторних ролей – через це виступ квартету перетворився на театралізовану музичну виставу. Глухі кроки за стіною, скрип дверних петель, нявкання кішки за вікном – я не можу пригадати всіх образів, що поставали перед очима, мабуть у кожного присутнього склалася своя динамічна замальовка. Не знаю, де в той момент був Джон Зорн зі своїм саксофоном та харизмою, але його присутність відчувалася у кожному куточку. Чесно, навіть якщо не знати, що Bester Quartet записуються під зорнівським лейблом «Tzadik Records», почерк великого джаз-авангардиста не впізнати було неможливо. Виступ колективу вийшов домашнім та колоритним. Із радісними посмішками, все ще під враженням від мотивів клезмер глядачі потихеньку готували себе до виступу наступного виконавця.

Ім’я Майка Стерна добре відоме київській публіці за виступами музиканта разом із норвезькою групою Яна-Гуннара Хоффа. Цьогоріч разом із Стерном приїхала зовсім нова команда (барабанщик Дейв Векл, контрабасист Кріс Мін Докі і трубач, володар премії Греммі за кращий джазовий альбом 2009 року, Ренді Брекер). І головне, сам Майк Стерн. Ну як можна не відчувати насолоду, що пронизує з голови до п’ят, коли перед вами виступає гітарист-віртуоз, що грав із самими Жако Пасторіусом, Майлзом Девісом та Джо Хендерсоном?! Група Стерна продемонструвала ідеальну зіграність. Професійна розслабленість музикантів, що отримували від гри не менше задоволення, ніж глядачі, дружелюбність та відкритість учасників команди (а особливо Майка) налаштовували на піднесений безтурботний лад. Як би тривіально це не звучало, але в цього гітариста є свій винятковий стиль. Ритмічні фанк (джаз-рок) теми поєднувалися з чуттєвими композиціями типу «Before you go». Після виступу Стерна лишилося відчуття довершеності та драйву. Чому драйву? Щойно Олексій Коган оголосив після виступу Стерна, що останній за дві хвилини з’явиться у фойє, багато людей поспішили до виходу. Даремно! Взявши низький старт зі свого місця, я приготувався штурмувати простір перед сценою. Невпинні аплодисменти та благання глядачів, що лишилися – і, о диво, Майк з командою знову з нами! Яке це щастя, бачити з кількох метрів знаменитий Телекастер Стерна і спостерігати за його вправними легкими рухами!

А потім, за кілька хвилин, Майк дійсно був у фойє, коло своїх платівок (до речі в цьому році вийшов новий альбом музиканта «Big Neighborhood»). Він з товариською посмішкою відповідав на питання, роздавав автографи, та фотографувався із вдячними шанувальниками. Мені до сих пір важко в це повірити, але за мить я опинився навпроти цього великого гітариста. Протягнутий квиток, і… « Mike, could you please sign my ticket? – Yes, you are welcome, thanks for coming! ». Згадався герой Тома Хенкса з кінофільму «Термінал». Такі моменти не забуваються.

Осінь, Київ, джаз – до зустрічі за рік…